Адаптація та форми адаптивної поведінки

 

Адаптація є одним з фундаментальних якостей живої матерії. Вона властива усім відомим формам життя.

Існує безліч визначень адаптації. Це пов'язано з тим, що даний феномен є предметом дослідження різних наукових напрямків. Відповідно до цього, існують і  різноманітні класифікації адаптації, у залежності від того, які критерії покладені в їхню основу. Різні автори виділяють такі типи адаптації, як біологічна, фізіологічна, біохімічна, психологічна, соціальна.

При впливі нового фактору першою включається в реакцію психофізіологічна сфера. Мова йде про адаптивні форми поведінки, що спрямовані на економізацію витрат організму. Від результатів дії цієї сфери залежить, чи будуть в адаптаційний процес залучені фізіологічні і біохімічні реакції, що вимагають значного напруження організму.

 

Існує кілька класифікацій адаптивних форм поведінки. Відповідно до однієї з них розрізняють три типи пристосувальної поведінки живих організмів:

-        втеча від несприятливого подразника. Прикладом першого типу в людини може бути носіння одягу, проживання в приміщеннях, перетворення середовища за допомогою технічних засобів, міграції в найбільш сприятливі райони існування й ін.

-        пасивне підпорядкування йому (формуванні стійкості, здатності зберігати функції при зміні сили впливу екологічного фактора за принципом толерантності).

-        активна протидія за рахунок розвитку специфічних адаптивних реакцій (активна адаптація за принципом резистентності – включається, коли організм не має можливості використовувати перші два типи адаптивної поведінки. Він полягає в компенсації за допомогою специфічних адаптивних механізмів змін, які викликані діючим фактором, і отже у підтримці гомеостазу).

Можна навести простий приклад. При настанні зими в живому світі помірних широт виявляються усі три форми пристосування. Деякі тварини уникають холоду, ховаючись  в теплі нори або впадають у сплячки. Це – пасивна форма пристосування до холоду. Інші тварини (пойкілотермні) і людина реагують на холод складним балансуванням теплопродукції та тепловіддачі, досягаючи при низькій температурі оточуючого середовища стабільної температури свого тіла. Цей тип адаптації – активний, який супроводжується розвитком специфічних та неспецифічних реакцій. Біологічний сенс активної адаптації полягає у встановленні та підтриманні гомеостазу, який дозволяє існувати у змінених умовах зовнішнього середовища. Як тільки оточуюче середовище змінюється, або змінюються якісь істотні його компоненти, організм змушений змінювати і деякі константи своїх функцій. Гомеостаз до певної міри перебудовується на новий рівень, який є більш адекватним для конкретних умов, що і є основою адаптації.

Адаптивна поведінка людини характеризується тим, що постійно існує компроміс між біологічними і соціальними аспектами її існування. У зв'язку з цим щодо людини запропонована більш складна класифікація адаптивних форм поведінки. Слід пам'ятати і про індивідуальні особливості психофізіологічних і фізіологічних реакцій у відповідь на дію несприятливих факторів. Так, є група людей, у яких роль поведінки невелика, і домінують фізіологічні («вегетативні») зміни. В іншій групі поведінкові реакції дозволяють дещо послабити прояв «вегетативної адаптації». Такий поділ пов'язують з конституційними і типологічними характеристиками індивідуумів.

Отже, якщо адаптивні форми поведінки не дозволяють уникнути несприятливого фактора, включаються фізіологічні механізми адаптації. Такий тип адаптації є активним. Він пов'язаний з розвитком неспецифічних і специфічних реакцій і спрямований на підтримку гомеостазу в умовах мінливого середовища.